Віце-президент команди WINETIME, Кантарія Леван, розповів нам про свою активну життєву позицію, про волонтерську і громадську діяльність та поєднання бізнесу та футзалу.

Як ви знайшли баланс між вашою професійною кар'єрою, волонтерством та громадською діяльністю?
Сучасне життя потребує жити в турбо-режимі, бо час є найцінніший ресурс. Є, звісно, пріоритети: родина, робота, але футбол завжди був у моєму житті. Наша корпоративна команда - кістяк, в якій сформувався більше ніж 10 років тому, і ми намагаємося підтримувати дружню, навіть братську атмосферу, допомагати один одному в житті та на полі. Щодо громадської діяльності та волонтерства, я завжди жив за принципом "сіяння та жнива". Тому все це час намагався допомагати людям у будь-яких питаннях, займався благодійністю і до повномасштабного втручання, але не афішував ці речі. Проте зараз настав час відзвітувати партнерам за допомогу ЗСУ, людям на деокупованих територіях, тим, хто потребує допомоги - будь то внутрішньо переміщені особи чи прості люди, які залишились без роботи та інше. Тому зараз роблю це більш публічно, щоб залучати людей та мотивувати їх допомагати ЗСУ, країні та нашим співгромадянам. Ми маємо бути єдині, а наші діти повинні бачити, що їх батьки не є "потребітелями", а корисними членами суспільства, що можуть допомагати іншим у складний для країни час та взагалі у житті. Треба бути чутливим до чужої біди та намагатися допомагати людям.

Як волонтерство та громадська діяльність вплинули на вашу особистість і розвиток?
Як я вже сказав раніше, намагався допомагати людям все своє життя, робити корисне для свого рідного міста Києва, для популяризації України у світі. Це призводило до нових знайомств з цікавими людьми та народження нових цікавих і дієвих проєктів на користь країни та наближення Перемоги. Іноді це веде до нових бізнесових проєктів та співпраці.

Які цікаві проєкти або ініціативи ви успішно реалізували як волонтер чи громадський діяч?
Зараз всі зусилля зосереджені на допомозі ЗСУ. За моєю ініціативою та участю куплено вже не одну автівку для ЗСУ, передано багато бронежилетів та обладнання для військових, 4 старлінки. Багато харчів передали деокупованим територіям, починаючи з зруйнованої Бородянки до Херсона, Миколаївської області та інших областей, які постраждали від підриву окупантами Каховської ГЕС. Разом із партнерами провів два благодійних аукціони, на яких зібрали загалом більше 4 млн грн на допомогу ЗСУ. Також проводжу закриті покази українського документального фільму "Життя на межі" режисера Павла Пелюшка про події в Україні з часу початку Майдану Гідності до сьогодення. Це робиться з метою популяризації України і щоб люди в Україні та за кордоном пам’ятали, що нашу націю почали вбивати ще 9 років тому, а не 24.02.2022.

Який у вас був самий масштабний волонтерський проєкт?
За масштабом зібраних коштів, це мабуть аукціони, бо на одному зібрали більше 1,1 грн, а на другому більше 3,1 млн. Для мене було честю бути співорганізатором таких подій і мати таких активних і проукраїнських партнерів, які самоорганізувались. Ми всі долучились і зробили це. Не буду зараз перераховувати всіх цих крутих людей та фонди, але це як відомі, так і прості не медійні, але дуже корисні державі та справжні патріоти України.

Як ви організовуєте свій час та призначаєте пріоритети між бізнесом та волонтерством? 
Часу постійно не вистачає, засинаю десь у другій, просинаюсь у шостій. Менше витрачаю часу на родину, ніж на роботу та волонтерство. Але дружина мене підтримує, намагається допомагати у волонтерських проєктах, бо вона працювала у такій сфері, яка зараз практично вмерла як бізнес-напрямок. Бізнес-робота дає можливість заробляти, мені подобається те, чим я займаюсь у WINETIME, у мене крута команда у своїй сфері. Робота - це моє єдине джерело доходу, і ми в сімейному колі прийняли рішення, що частина нашого сімейного бюджету буде йти на допомогу країні, ЗСУ та іншим потребуючим.

Як ви сприяєте розвитку та залученню інших людей до волонтерства та громадської діяльності? 
Намагаюсь через соціальні мережі роботи збирати, закликати людей до активності, до допомоги ЗСУ, не бути пасивними та донатити, бо зараз країні потрібна допомога, і це наша Богом дана земля, на яку напав кривавий агресор. Потреби ЗСУ не зменшуються, і я вважаю, що зараз ми не маємо право не допомагати ЗСУ. Для мене це очевидно, і в моєму оточенні, в компанії в якій працюю, є однодумці та патріоти України.

Які навички та досвід, отримані через волонтерство та громадську діяльність, ви використовуєте в своєму бізнесі? 
Це лідерські якості, вміння планувати, мотивувати. Зараз я не маю сорому просити в людей та компаній допомоги для ЗСУ чи для деокупованих територій. Бо іноді люди  мають можливість та хочуть допомогти, але не знають, як це зробити та передати. Тут я готовий взяти на себе зобов'язання це реалізувати та доставити за адресою. Мені довіряють і я не відмовляю в можливості допомогти, і це для мене почесно. Я дякую всім, хто підтримує мої ініціативи та проєкти.

Як спорт та футзал впливають на вашу особистість і лідерські якості?
Спорт був завжди частиною мого життя. У віці 7 років я навчався в академії Динамо під керівництвом відомого тренера та колишнього гравця “Динамо Київ” Віктора Кощея, і після цього протягом усього життя граю у футбол, а останні 15 років - у футзал.

Я люблю футбол і футзал, намагаюсь і зараз грати раз на тиждень. Люблю нашу команду WINETIME, наших хлопців, мені приємно бачити їх обличчя у роздягальні після перемог і стараюсь підбадьорити їх після поразок, підтримувати нашого незмінного вже багато років тренер. Були часи, коли Дмитро власними коштами підтримував команду, адже ми не мали фінансування для участі у чемпіонатах, оренду залів та закупівлю екіпіровки.

Як ви поєднуєте ваші обов'язки як громадський діяч та бізнесмен з управлінням вашою командою в футзалі?
Намагаюся знайти час, щоб приїжджати на тренування, ігри, матчі та підтримувати хлопців. Деякі члени нашої команди, такі як Саша Сірант, Павло Міщенко, адміністратор команди Вадим Юрченко, пішли до лав ЗСУ від перших днів повномасштабного вторгнення, і ми допомагаємо їм, чим можемо. Також, я э частиною команди Президента і очолюю приймальню Слуги Народу у Дарницькому районі. Зазначу, що в Дарницькому районі найбільша кількість ВПО (внутрішньо переміщена особа) і людям потрібна різного роду допомога від юридичної та продуктової до банального - просто поговорити про їх життя, можливо допомогти з працевлаштуванням, вірно сформувати резюме та інше. Ну і звичайно допомагаємо мещканцям Дарницького району, які потребують допомоги, тому що як я говорив раніше - ми Українці маємо бути згуртовані та єдині, щоб перемогти ворога та допомагати один одному, адже в єдності наша сила!

Яким чином ви стимулюєте командний дух і співпрацю в вашій футзальній команді?
Просто кажу хлопцям: "Якщо ви приїхали на гру, отримайте задоволення від футболу, будьте один за одного, як єдиний кулак, як одне ціле." Це ті слова, які кажу я і каже Дмитро... І хлопці виходять і б'ються. Іноді в них є мотивація виходити та порадувати своїм результатом наших братів, які на передовій. Це є стимул для них та найбільша мотивація, щоб наші брати на нулі зраділи результату та перемозі. Це найбільша мотивація для команди, бо у нас всі хлопці волонтери, всі патріоти України і всі донатять та хочуть порадувати наших братів на передовій…

Які цінності ви намагаєтеся передати своїй команді та як це впливає на їхні результати на полі?
У роздягальні ми говоримо про те, що наш матч буде дивитися Вадим Юрченко, Сашко Сірант, Павло, Андрій, та хлопці виходять на майданчик і роблять все можливе, щоб порадувати наших братів. Результат буває різним, але я не можу дорікнути хлопцям, що вони не билися за результат.

Що ви порадите людям, які хочуть поєднувати волонтерство, громадську діяльність та бізнес-компонент у своєму житті?
Зараз такий час, що ми всі маємо бути корисними для Держави та ЗСУ і бути вдячними, що можемо грати в футзал завдяки нашим захисникам. Раджу зберегти баланс між волонтерством, громадською діяльністю та бізнесом, та підтримувати цінності, які роблять нас корисними для держави та співгромадян.Тому, як і раніше - допомагаємо, підтримуємо ЗСУ завдяки яким граємо у футзал і маємо мир та спокій у Києві…